Про очікування, істинну любов і те, чим особливий Різдвяний піст читайте далі.
Старий Завіт повниться історіями очікування. Довгими роками сподівань жила Анна, допоки не народила Самуїла. Ізраїльтяни 70 років чекали у вигнанні, перш ніж змогли повернутися на Батьківщину. Століттями чекав єврейський народ на обіцяного Месію.
Різдвяний піст – це період, коли ми нагадуємо собі та ближнім про важливість і святість очікування. Наше життя так само повниться сподіваннями та надіями: ми чекаємо стосунків, аби зцілити дух; часом вбачаємо у коханні нагоду навернути у віру; чекаємо на дитину у прагненні знайти умиротворення; відчути благословенний спокій.
Деякі очікування – визначені. Ми знаємо, де фінішна пряма. Точніше – «коли». Співбесіда на роботі, випускний іспит чи День народження – ці події відбудуться незалежно від того, будемо ми готові чи ні. Такі очікування можуть викликати різні емоції: від гострої радості до занепокоєння і жалю. Однак, що б ми не відчували, точно знаємо: очікування врешті скінчиться.
Діва Марія переживала «визначене очікування», коли Архангел Гавриїл сповістив їй радісну звістку. Марія знала, що через дев’ять місяців вона народить дитину, і ця подія ознаменує завершення її сподівань.
Однак інші сподівання є невизначеними.
Для багатьох синонім «очікування» – «самотність». «Довгі роки я молила Господа, аби зустріти побожного чоловіка. Не тільки тому, що жадала кохання. Мені доводилось бачити, як пари у щасливих шлюбах вдосконалювалися – разом і окремо теж. Чоловік і дружина здатні досягнути більше у любові, служінні та возвеличенні Господа. Мої роки очікування були періодом без впевненої фінішної прямої, без обіцянки «так» і навіть без визначеного «ні». Іноді я сповнювалася благоговінням, покладаючись цілком на Провидіння; а часом приходив відчай. Коли я відчувала самотність особливо гостро, то перечитувала раз за разом біблійну історію Анни Пророчиці», – пише Браяна Девіт на християнському порталі.
Довгі роки Пророчиця Анна вимолювала дітей: споглядала, як її чоловік виховує дітей від інших дружин, коли власна утроба залишалася пустою. Аж допоки не почула Господнього «так» і назвала його Самуїл. Очікування на сина тривало роками. І хоч бажання Анни врешті сповнилися, її історія є чудовим прикладом: Плани Господа не завжди збігаються з нашими.
Ми знаємо цю історію, але чи взяли з неї щось для себе? Як поводимося, коли наші молитви залишаються без відповіді?
Різдвяний піст – якраз добрий привід замислитися про це. Господь не обіцяв сповнення кожного нашого бажання – великого чи малого. Однак він обіцяв набагато більше – заповівши світу Себе.
Ми більше не самотні. Ми більше не безпритульні. З нами Господь.
Вірити та цілком покладатися на Бога, навіть тоді, коли він випробовує нас очікуванням – одне з головних випробувань для християнина.
Різдвяний піст – це час для поглиблення нашої довіри Господу; час для утвердження в думці: «Ми не отримуємо здійснення всіх бажань не з жорстокості, а з любові Божої, яку не можемо в повній мірі осягнути на цьому відтинку шляху».
Переклад Ірини Яремчук